(30-05-2022 17:13)Эдгар : ... Мої рідненькі Мама і Тато під окупаціїє з першого дня. Спроби вивезти - марні. Категорично відмовилися, і автівку присилав і умовляв і скандали, але рідні стіни не відпускають. ...
Повернуся на початок війни...
До прикладу моя рідня: батько, тітка, сестри двоюрідні. На мої роздуми про то, куди і чим їх вивозити з міста, казали: та ну, ми залишилося, тут рідні будинки-квартири, якось вже переживемо і т.д. Чому саме я цим переймався, тому що там в декого немає кому організувати і не має на чому, в разі небезпеки виїхати. Але й в мене не все так просто. Проблема в тому, що одне п'ятимісне авто може їхати хоч у Львів, хоч в Польщу, а друге доїде лише до Бродів, ну може до якогось Буська, але до Львова точно не дотягне, а чи буде час і можливість його заряджати там десь - то не відомо. Тобто, організувати повноцінний переїзд, з пралками і телевізорами не вийде. Треба буде сідати як є, пакувати мінімум речей і вперед. Так от дивлячись на все це нажите нєпосільним трудом майно, то всі сказали: ні, ми залишилося тут. На мої заперечення, типу нахрін ви мені в місті, в разі боїв на його околицях чи в ньому самому то відповідали, що ми тут самі, а ви там собі будете воювати. Кажу далі, що я, коли буде хвилинка між боями, замість того щоб поглибити свій окоп, поїсти, чи просто відпочити, буду нестися через все місто (або й далі) щоб перевірити чи з вами все впорядку. На що знову була відповідь, мол ми дорослі, і ти не мусиш переживати за нас. Кажу, а ви б переживали? Ну наприклад, після чергового обстрілу була б інформація, що бомбили мій район. Понищили будинки. Зв'язку немає. Не пішли б дивитися, чи нас не завалило в підвалі? Кажуть пішли б. Питаю, а якщо я буду знати, що ваша багатоповерхівка постраждала в результаті обстрілу, то мені чекати русню (чи скоріше бульбашів) в окопі, чи бігти до вас, бо може вас можна ще врятувати? Кажуть, вже не так бодро і впевнено, що не треба бігти, бо якщо вмремо, то така доля і бла-бла-бла. Кидаю останній (як я тоді думав) козир, кажу, ок, якщо вмрете то добре (по дурному звучить). А якщо вам привалить ноги, і із-за того, що нікому буде вас дістати вчасно, вам ці ноги треба буде ампутувати? То як мені далі з цим жити? Хто вас під час війни буде таскати на горшок і назад? Задумалися.
Останнім козирем виявилася Буча. Не тільки Буча, а історії з міст звільнених з окупації. Розповіді про голод, знущання, гвалтування жінок, дітей і старих. Показував своїм. Питав, чи поїхали б з міста зараз, якби були війська під містом. То всі сказали, що якщо б була можливість, то поїхали б, навіть у багажнику. Батька тільки не питав. Бо він, скоріше за все, рвався би в бій. Але в нього є авто, тому ми б його виперли б в якості водія. Дуже надіявся, що під той шумок і сина би теж, як водія, відправив би (бо авта три, і водіїв би бракувало). Хоча тут шансів значно меньше...
Мушу сказати, що наразі моєму місту нічого не загрожує. І не загрожувало раніше (окрім прильоту трьох ракет по залізниці, але то було давно, і всі забули). Тому не знаю, як би все було б під час реальної небезпеки. Може і сам би в штани наклав і повикидав би отих родичів з свого авто, аби самому влізти, щоб втекти, але думаю що ні. Принаймні першочерговий план був завантажити три авто (свого Пассата, Зою жінки і Гольфа батька) всіма родичами жіночої статі, і чоловічої (після 60ти і до 18ти років), а самим обороняти місто. Не факт, що дали б Джавеліна в руки, але Калаша може й випросив би. Як ні, то хоч лопата, сокира пригодилася б. Не в плані йти на танк з лопатою, а в плані щоб з тією лопатою зробити так, що танк не пройде, або пройде не так швидко.
До чого то все? До того, що не розумію я людей, які свідомо, маючи можливість виїхати, і не маючи необхідності залишаються в місті, не виїжджають. А якщо місто в окупації, і ви не член партизанського загону, то необхідності залишатися немає. Якщо ще місто не захоплене, то, теоритично, може ще й потрібні в тому місті, але необхідно виїхати з нього разом (а краще трішки раніше) з військами, що його обороняють. Тому дивно було читати, котрогось дня повідомлення, коли не то з Лисичанська, не то з Сєвєродонецька вивезли аж 6(!) людей. І фото, автобус, а в ньому троє сиділо. Можливо інший автобус був, ще з трьома. Інші не захотіли. А тепер сидять по підвалах, і ділять останню хлібину на всіх, і останні ковтки питної води. Чим думають - не зрозуміло.
Звичайно то все не стосується ситуації з Маріуполем. Люди просто не встигли виїхати, або не знали що треба (хто ж міг подумати, що в 2022 році солдати будуть до смерті гвалтувати двохрічних дітей). А як зрозуміли, то вже не було можливості. Так само як з Бучі, Ірпеня і інших. Але коли є чим, є куди, є коли і, найголовніше, вже знаєш, що може бути коли не виїдеш, то я не розумію тих людей, що залишаються.
То Эдгар: надіємося, що з вашими близькими все буде добре. Але не полишайте спроб їх звідти витягнути. Бо одна справа зараз, а друга як буде коли русню там прижмуть, і вони розлючені будуть тікати з міста...
![[-]](https://www.skoda-club.org.ua/forum/images/collapse.gif "[-]")
echo123
