(06-11-2017 18:31)m.dreval : В моем детстве, на оболонско-куреневских околицах, в таких случаях говорили " Не учите меня жить, лучше помогите материально!"
Суровое у вас детство было..
(06-11-2017 18:41)Nemo78 : ...
Михайло Терещенко
Про нього нам колись крутили кіно: революційні матроси штурмують Зимовий палац, Тимчасовий уряд тікає хто куди. Міністри старі й товсті, а Терещенко, як міністр фінансів, мабуть, найтовщий.
Насправді він тоді був стрункий 31-річний леопард. Однак мало говорити лиш про нього одного, навіть у зв'язку з річницею. Варто згадати про всіх Терещенків — як про унікальний клан. Таких і тоді було негусто, а тепер і зовсім нема.
Прадід, Артем Терещенко, на прізвисько Карбованець, майже 200 літ тому в Глухові торгував на вулиці з коліс — з дерев'яного кучмовозика. Розбагатів, почав вкладати гроші в цукрову промисловість. Його сини Микола, Федір та Семен 1870 року створили "Товариство цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків". Скоро річний оборот Товариства становив 12 мільйонів рублів (за порося тоді давали півтора рубля).
А коли 1903 року Микола Терещенко помер, сама лиш нерухомість, якою він володів, обраховувалася 30 мільйонами рублів.
Дивно, але з отими мільйонами рублів і тисячами десятин землі Терещенки — аж до середини 1870 років — не мали жодного квадратного аршина нерухомості в Києві. Здавалося, вони заклопотані не Києвом. Вони спершу розбудували свій Глухів — лікарні, школи, притулки. Все збудоване ними стоїть і досі, як окраса міста. В тім числі — собор Трьох Анастасій (у Миколи Терещенка матір, дружину та дочку звали Анастасіями). Той собор скопійовано з київського Володимирського.
Лиш потім Микола й Федір узялися за Київ.
Є хороша книга Віталія Ковалинського "Меценаты Киева". У ній самому лиш Миколі Терещенку присвячено 20 сторінок. Практично всі вони являють собою список того, що збудовано ним у Києві та придбано для Києва.
Скажемо тільки: без Терещенків не було б чотирьох знаменитих музеїв — Національного художнього, Музею російського мистецтва, Музею західного та східного мистецтва (імені Богдана та Варвари Ханенків) та Музею Тараса Шевченка. Це лише чотири рядки у списку на 20 сторінок.
Можливо, сучасні мільйонери недаремно бояться справжнього меценатства та благодійності. Бо це — перетворення нерухомості на ефемерну "рухомість". І в тім є певна небезпека — з тобою й твоїми дітьми починає відбуватися щось незбагненне. Ви потроху покидаєте надійний матеріальний світ і звикаєте жити у світі, який не можна помацати або покласти в кишеню. Тільки дурень думає, що цей, інший, світ — чудовий, а перехід туди — як екскурсія. Насправді той перехід по-своєму драматичний.
Приклади є в історії роду Терещенків. Згадаймо: старий Артем починав з дерев'яного кучмовозика й мав вуличне прізвисько Карбованець. Його син Микола починав як простий чумак — возами возив із Криму сіль та рибу. А потім раптом узявся збирати картини. Як і його брат Федір.
А вже Миколин син Іван був пристрасним колекціонером живопису, відомим на всю Російську імперію. Івана Миколовича Терещенка ревниво побоювався сам Третьяков. Здається, той самий Третьяков казав про нього: "Коли Терещенко побачить щось у небі, то торгуватиметься до сліз — а таки купить!".
Кажучи про небо, Третьяков, можливо, мав на увазі лише жанр живопису, пейзаж — тобто небо намальоване. Але! До мальованого неба треба ставитися з усією відповідальністю. Здається зовсім невипадковим, що син Федора Артемовича Терещенка — теж Федір — став відомим авіаконструктором. Він учився разом зі знаменитим Ігорем Сікорським, творцем вертольотів, і сам створив кілька моделей літаків. Вони так і звалися — "Терещенко" і пішли навіть у серійне виробництво для російської армії на початку Першої світової війни.
А син Івана — Михайло — сьогоднішній іменинник, теж сповна заплатив за те, що батько надто любив поторгуватися за намальовані небеса. Здавалося навіть, що він поставить крапку на традиційному родинному бізнесі. Бо, закінчивши юридичний факультет Московського університету, віддався справам зовсім ефемерним.
Він народився в Києві, в "Терещенківському кварталі" на нинішньому бульварі Шевченка. 1903 року померли його дід і батько, й 17-річний Михайло став спадкоємцем великих багатств. Але в Києві майже не жив й не залишив тут "нерухомості". Одначе саме Михайло подарував Києву дещо зовсім небесне.
1912 року Петербург нарешті, після довгих клопотань, дозволив Києву відкрити власну консерваторію. Але сказали: дозвіл даємо з умовою, що кошти ви дістанете самі. І ці гроші дав Михайло Терещенко. Завдяки йому в Києві з'явився "музичний квартал" — між нинішньою Прорізною та Музичним провулком (тепер — Грінченка). Той квартал висадили в повітря радянські радіоміни восени 1941 року. Але музика — лишилася.
....
Михайло Терещенко
...
Як патріот України Терещенко підтримав молодий український уряд, що призвело до створення і визнання в Україні 1917 Генерального секретаріату Центральної Ради (Винниченко, Мартос, Петлюра, Барановський, Садовський, Єфремов та ін.). 2 липня 1917 він спільно з міністром пошти і телеграфів І. Г. Церетелі відвідав Київ для переговорів про розмежування повноважень Центральної Ради та Виконавчого комітету київської міської Думи, що грала роль представництва Тимчасового уряду в Києві. Делегація визнали законодавчі повноваження Центральної Ради. При цьому делегація без погодження з Тимчасовим урядом окреслила географічні рамки юрисдикції Ради, включивши в них кілька південно-західних губерній Росії. Ці події викликали урядову кризу в Петрограді: 2 (15) липня на знак протесту проти дій київської делегації пішли у відставку всі міністри-кадети - як відомо, всі російські ліберали, демократи і конституціоналісти закінчувались на українському питанні. У цьому сенсі можна сказати, що широким визнанням де-факто в 1917 своєї національно-державної території України зобов'язана українцю Терешенко і грузину Церетелі. Україно-грузинська дружба має давні корені.
Разом з іншими міністрами Тимчасового уряду Терещенко був заарештований більшовиками в Зимовому палаці, перебував в ув'язненні в Петропавловській фортеці. Навесні 1918 року був звільнений. За спогадами британського посла Дж. Б'юкенена, 6 січня 1918 року, «у свій останній день перед від'їздом з Росії випущений з фортеці Терещенко пішов попрощатися з Миколою Михайловичем. Той поцілував його міцно в обидві щоки і в лоб». На наступний день Терещенко виїхав до Фінляндії, звідти до Норвегії, потім жив у Франції та Англії. Підтримував Білий рух та іноземну інтервенцію проти Радянської Росії. З 1921 був членом Торгово-промислового та фінансового комітету. Втративши свої статки в Росії, він успішно займався бізнесом закордоном, був співвласником декількох фінансових компаній і банків у Франції та на Мадагаскарі. Був благодійником, створював притулки для знедолених емігрантів і допомагав у їх облаштуванні, але не афішував цю сторону своєї діяльності.