Взято на просторах сети интернет
Президент США Барак Хусейнович Обама сидів на веранді своєі новоі дачі на мисі Канаверал під великою пальмою, листя якої кидало гострі і вузькі тіні на чорну потилицю Обами, на білу його сорочку і на двінадцять чорних бочок з написами "Нєфть", шо стояли поруч. Обама явно нудився дожидаючись обіду.
Президент США надув губи трубочкою і голосом вісьолого карапуза завів:
- Мі-і-і-і-шель!
Дача мовчала.
Пальми лагідно шуміли над Обамою, шовковиця одганяла мух од обаминоі голови.
Але все було марне. Барак хотів обідать. Він з розпачем споглядав на море і співучо кликав:
- Мі-і-і-і-шель! Готова вермішель?
- Барак Хусейнович! - закричав жіночий голос з кімнати.- Не мороч мені голову!
Барак, згорнувши уже привично губи в трубочку, негайно відповів:
- Мішель! Неси вермішель. Пожалій мене. У мене на плечах вся тяжесть світових проблєм.
- Не терпиться, йідь у Макдональс! - відповіли з кімнати.
Але Обама не скорився. Він зібрався був далі викликати вермішель, що він безрезультатно робив уже дві години, але несподіваний шерех примусив його обернутися.
З чорно-зелених бамбукових заростей вийшов чоловік у подертій синій рубашці і в затертих штанях фірми Адідас. На обличчі незнайомця стирчала кудлата неохайна борідка. У руках він держав піджак.
Чоловік наблизився і запитав неприємним голосом:
- Де тут перебуває Барак Обама?
- Я Обама,- сказав заклінатєль вермішелі несподіваним для себе басом.- А в чьом дєло?
Чоловік тут же мовички бухнувся на коліна. Це був Путін.
- Ти здурів, чи шо! - скрикнув Обама, скочивши на ноги.- Встань, Вова. Встань я тебе прошу.
- Не встану,- твердо сказав Путін, дивлячись на нього мутними очима.
- Встань!
- Не встану!
І Путін обережно, щоб не було боляче, почав постукувати головою об кахвель.
- Мішель! Іди сюди! - закричав переляканий Обама.- Подивись, що тут робиться. Встань, я тебе прошу.
- Не встану,- повторив Путін.
На веранду вибігла Мішель Обама, яка тонко розбиралася в інтонаціях чоловіка.
Угледівши першу леді, не підводячись з колін, Путін швидко переповз ближче до неї, уклонився доземно і задріботів:
- На вас, матушко, на вас, голубушка, на вас покладаю послєдню надєжду.
Обама не витримав, схопив Путіна під руки і, натужившись, підняв його, щоб поставить на ноги, але Вова хітро підігнув ногі. Обурений таким повідєнієм Барак потяг внізапного гостя в куток і силоміць посадовив його в крісло.
- Не смєю,- забурмотів Путін, кладучи на коліна піджак, який до цього вкрав у Пєскова,- не смію сидіть в присутності презідєнта США.
І тут же зробив спробу знову впасти на коліна.
- Мішель,- поблажливо сказав Барак, важко дихаючи,- поговори з єтім гражданіном. Шо йому тут нада.
Мішель зразу взяла діловий тон.
- У моєму домі,- сказала вона грозно,- пожалуста, не падайте ні на які коліна!
- Голубушка! - завів Путін.- Матушка!...
- Нікакая я вам не матушка! Шо вам нада?
Путін поніс шось незрозуміле, але зворушливе. Тільки після довгих розпитувань удалось понять, шо він, просить поднять світові ціни на нєфть до ста баксів за барель.
Обама, здивувавшись, випустив з рук плечі Путіна, якій негайно бухнувся на коліна і почав по-черепашйі ганятись за Бараком навколішках.
- Чому,- кричав Обама, ухиляючись від довгих грязних рук Путіна,- чому я должєн поднімать ціни на нєфть?
- Але ж це неріальні ціни,- простогнав Путін.
- Тобто як це неріальні? Всім нравляться, всі довольні? Ти йібонувся, Вова? Мішель, я всьо поняв! Це псіх!
- Нереальні,- принижено твердив Путін.
- Шо ж, по-твоєму, це я йіх зробив нереальними? - вскипів Обама.- Нарошно? Чуєш, Мішель! Це якийсь ідіот!
- Ні, боже упасі,- шепнув Путін.
- Якщо я їх нарошно опустив, то тоді пішов нахєр з Донбасу, вертай Крим, звертайся у суд і не устраюй в моєму домі пандемоніум! Чуєш, Мішель! До чого дошло це чмо. Пообідать не дає по-людські.
Ні, Путін не хотів вимагати підвищення цін на нєфть у суді. Ні в якому разі. Він знав, що Обама не опускав ціни на брент. О ні! У нього і на думці цього не було. Але ціна у сто баксів за бочку була б для росіі чудовою і така ціна безмірно дорога його жінці, шо якраз вмирає у кремлі. Виконуючи її волю, аж ніяк не з власного нахабства, він дозволив собі довідатись, хто цім всі заправляє і прийти до товарішча Обами. Путін не просить милостині. О ні! Він достаточно обіспєчєнний чоловік (невеличкий ніфтяной заводік у Самарі), щоб потішити в останні хвилини дружину, поднявши трохі ціни на нєфть. Він проситть не поскупитись і поднять ціну хотя би доларів до восмидесяти.
- Шо? - крикнув Обама, багровіючи.- Восімсять за бочку? Мішель! Ти чуєш? Це всьо-таки псіх! Їй-бо, псіх!
- Я не псіх. А єдино прошу уважить тяжоле наслєдіє сталінськіх времьон... , - знову начав Путін.
- О, ч-чорт,- сказав Барак,- знов повзати почав. Мішель! Він знову повзає! Підожди. У тебе ж жени нєт?
- Підвищіть ціну,- стогнав Путін, обачливо б'ючись головою об стовбур шовковиці.
- Не ламай дерево, дурак ти російській!
- А ми кому тоді нєфть продаватимемо? - запитала Мішель.
- Арабам продамо.
- За сто доларів?
- На сто я, припустімо, не підніму. Припустімо, не підніму і на піісят... А до тридцяти догнать можу при условіі возврата Крима.
У відповідь пролунав страшний удар головою об шовковицю.
- Ну, Мішель, мені це надойіло.
Обама рішуче підійшов до Путіна і почав диктувати ультиматум:
- По-перше, одповзи од шовковиці не менше як на три кроки; по-друге, негайно встань. По-третє, підніму нєфть до тридцяти при условіі возврата Крима.
- Не користі раді,- заголосив Путін,- а токмо ісполняя волю больноі жєни...
- Ну, Вова, знаєш, і моя жєна боліє. У неі коліна на дощ болять. Правда, Мішель? Але я не требую на цій підставі, щоб ти... ну... продав мені, допустім, мавзолєй з лєніном за двадцять баксів.
- Возьміть даром! - заволав Путін.
Обама роздратовано махнув рукою і холодно сказав:
- Ти свойі дурацькі шуточкі брось, Вова. Ніяких балачок. Условіє "нєфть по тридцять" я назвав, і я не спущу ні копійки.
- П'ятдесят,- запропонував Путін.
- Мішель! - сказав Обама- Позови пожалуста Мухтара. Нехай проводить товарішча Путіна!
- Не користі раді..
- Мухтар!
Путін, перелякавшись, утік, а Обама пішов обідать вермішеллю.
У той момент, коли Барак, намазав вермішель кетчупом, у вікні показалось благаюче обличчя Путіна.
- Не користі раді,- сказав льстівий голос,- піісят пять за бочку.
Обама, не оглядаючись, заричав. Путін зник.
Цілий день потім постать Путіна миготіла в усіх кінцях дачі. То вибігала вона з тіні крапивних зарослєй, то виникала у вишневому гайку, то перелітала через двір і мчала до моря.
Обама цілий день звав Мішель, жалівся на ідіота і на головний біль. У вечірній пітьмі час од часу лунав голос Путіна.
- Піісят сім! - кричав він відкілясь із неба.
А за хвилину голос його долинав з боку дачі Байдена.
- Шіісят,- пропонував Путін,- не користі ради, товарішч Обама, а токмо...
Нарешті Обама не видержав, вийшов на середину веранди і, вдивляючись у пітьму, почав розмірено кричать:
- Пьос з тобою! Тридцять пять і Крим! Тільки одчепись сатана. Почувся шерех стривожених лопухів, тихий стогін і затихаючі крокі. Потім всьо змовкло.
Того ж таки вечора Путін надіслав у кремль Лаврову таку телеграму:
"Товар знайшов. Вертай Крим Вова.".
Два дні він захоплено тинявся біля Обамовськойі дачі, здалеку вклонявсь Мішель Обамі і навіть час од часу розтинав вечір криками:
- Не користі раді, а токмо волею пославшего мя Лаврова, тойість тьху, жєни!
Третього дня Путін получив з кремля тєлєграму:
"Крим вернули. Розписку Порошенка про получєніє висилаєм тобі. Навікі твоя конячка Лавров.".
Путін переглянув розписку, ревносно перехрестився, взяв фургон под управлєнієм Кадирова і пойіхав в сторону дачі Обами.
- Приніс розписку я. Крим вернули, сказав Путін, - спустили б трошки.
- Мішель,- застогнав Обама,- я не винєсу єтого придурка.
- Та ні, я Крим вернув,- заспішив Путін.
- Мішель! Возьми у нього розписку. Дай йому пісьмо до арабів, шоб нефть по тридцять пять! У мене мігрень.
Мета була досягнута. Путін благоговійно взяв пісьмо до арабськіх шейхів і вийшов.
Нетерпіння опановувало Путіна. Вони на підводі Кадирова спустились до моря і Путін рішив почитать пісьмо.
- Стой! - закричав раптом Путін Кадирову.- Остановісь, мусульманін!
І він, тремтячими пальцями почав одкривать конверт. За хвилину всьо було закінчено. Обама просив у листі шейхів піднять ціну на нєфть марки "уралс", а не "брент". Розпач огорнув Путіна. Кинувши остовпілий погляд на пісьмо він одступив. Він побрів по шосе, зігнувшись і притискаючи до грудей мокре пісьмо. Одна мисль світилася у нього в голові:" Дома повісять". Це був кінець...
|
![[-]](https://www.skoda-club.org.ua/forum/images/collapse.gif "[-]")
, страусы батю любили, кроме зайца
Crazychal
