«Я – Олег Сенцов»: польські кіномитці розпочали безстрокову акцію..

[Шкодчук]

Кіноактори й режисери Польщі розпочали безстрокову акцію підтримки заарештованого ФСБ українського режисера Сенцова

Варшава – Польська академія кіномистецтва оголосила патронат над затриманим ФСБ Росії українським кінорежисером Олегом Сенцовим.
Кіномитці Польщі кажуть, що їхня акція буде безстроковою, вона триватиме, поки Сенцов не вийде на волю. Люди кіно у Польщі підтримуватимуть свого українського колегу морально та матеріально.
Відомі режисери й актори фотографуються з картками, на яких написано «Я – Олег Сенцов» й збирають кошти необхідні для надання правової допомоги в’язневі Москви.

800 діячів польського кіномистецтва взяли участь у промовистій акції підтримки Олега Сенцова, що відбулася у Варшаві. Під час вручення найпрестижнішої польської кінопремії «Орли» кіномитці піднесли вгору картки з написом «Я – Олег Сенцов».

Про те, чому варто підтримати Олега Сенцова зі сцени Театру Польського, де відбувалася урочистість, говорила Олена Леоненко – відома польська співачка, родом з України.
Вона сказала, що єдиною зброєю Олега Сенцова, якого Кремль з винувачує у тероризмі, були кінокамера та слово. «Хто рятує одну людину, той рятує світ», – наголосила Леоненко.

....

...Даріуш Яблонський пояснює, чому саме польські кіномитці настільки сильно вболівають за Олега Сенцова.

«Ми, поляки, добре знаємо, що таке в’язниця за слово. Щойно 25 років у Польщі закінчилася епоха, коли не можна було говорити того, що думаєш, не можна було публікувати те, що хочеш писати, і важко було знімати добрі фільми. Сьогодні ми є свідками того, як така система відроджується і в такий страшний спосіб нівечить нашого колегу», – сказав він.

[vetalkiev]

Поляки молодцы!!!!!!!!

[Шкодчук]

Порошенко призначив Сенцову дворічну державну стипендію

Порошенко призначив режисерові Олегу Сенцову, якого тримають за гратами в Росії, дворічну стипендію.

Відповідний указ опублікований на сайті глави держави.

Згідно з указом №306 / 2015 разом з Сенцовим дворічні стипендії отримали ще 36 діячів культури. Крім того, 49 культурних діячів похилого віку отримали довічні стипендії.

Як відомо, український кінорежисер і сценарист, активіст Євромайдану Сенцов майже рік тому був заарештований спецслужбами Росії за звинуваченням у підготовці терактів у Криму. Винним себе не визнає. Росія оголосила, що Сенцову "автоматично було надано громадянство РФ".

6 травня суд продовжив арешт Сенцова до 11 липня.

[Шкодчук]

Хуже уже не будет.
Эхо москвы
блог

Хуже уже не будет. После вчерашнего приговора Сенцову совершенно не важно, как дальше будет раскручиваться карательный маховик — будут ли это точечные показательные процессы или массовые посадки. Теперь стало ясно, как это вообще бывает.

Я вот долго пыталась понять — как же люди жили в сталинские времена — читала мемуары, дневники. Больше всего резануло, как Шварц написал, что постепенно острота чувств по поводу того, что происходит вокруг, притупляется, и ты просто перестаешь на это реагировать. Как на бомбежки люди перестают реагировать во время войны, так и репрессии постепенно становятся нормой жизни, будничным рядовым явлением.

Мне это казалось дикостью какой-то, а сегодня я вдруг отчетливо поняла — вот ровно так они и жили, как мы сейчас. Посадили Сенцова. Потом из фейсбука выяснится, что дали срок общему знакомому. Потом заберут соседа. И все эти люди вдруг оказываются по ту сторону, за чертой, за красной линией. А ты пока тут, со всеми остальными.

Тут работают магазины, музыка льется из репродукторов (вы, кстати, заметили, что в московском метро теперь крутят «Амурские волны», и от этой мелодии хочется провалиться под землю еще глубже?), женщины в красивых платьях, дети бегают со смехом по бульвару, едут машины, все куда-то спешат. В общем, жизнь продолжается. И ты тоже, вместе со всеми, вливаешься в общий поток и торопишься по своим делам. Как будто ничего не случилось. Ты продолжаешь жить, пока сам не окажешься за чертой. Пока за тобой не приехал воронок. Или автозак.

То есть вот эти слова Нимёллера: «Когда они пришли за евреями, я молчал…» это никакая не поэтическая метафора, а самая беспощадная правда жизни. В августе 37-го года было также солнечно, и также кто-то покупал ребенку тетрадки к первому сентября, готовился к свадьбе, или пил лимонад в кафе, в то время как кому-то в это же самое время ломали пальцы на допросе или подписывали смертельный приговор.

Никакой бОльшей катастрофы не будет. Она уже тут. Она солнечная, улыбчивая и под знакомый вальсок. И от этого совсем жутко.