ПРО ВАТНІЧЄСТВО І ТИЛ
Нотатка друга “Пірата”, бійця ДУК ПС
"Вирiшив поїхати додому трошки пiдлiкуватися, перепочити, набратися нових сил для подальшої боротьби за Українськi землi та народ. Поїхав не сам, а з побратимом-земляком, який також давно не був на малiй батькiвщинi – в Причорномор’ї.
Пiд час того, як їдемо в автобусi, за звичкою через вiкно «палю зеленку», тобто, проїжджаючи повз лiсосмуги, продивляюсь їх на предмет ворожих засiдок. Мiй побратим, помiтивши це, заспокоює мене словами: «Та ладно тобi, ми ж у глибокому тилу, тут все спокiйно». I дiйсно, думаю, чого б вже нарештi не розслабитись, проїжджаю такi краєвиди, поля, озера, нiхто не стрiляє, в навушниках лунає улюблена музика – мирне життя повним ходом!
Аж тут випадково жiночка, що сидить попереду, почувши, що ми спiлкуємось українською мовою повертається до нас, i питає: «Рєбята, а ви са Львова?». Ну ми в свою чергу починаємо вже до оскоми звичний нам дiалог, мовляв, нi, ми з Одещини, їдемо додому у вiдпустку, кажемо, що українською говорять не тiльки у Львовi, а й в iнших областях, ну й так далi. Все б нiчого, але тут у цiєї жiночки починається загострення «путiна головного мозку» й приступи «ватностi». Вона починає розповiдати, що вона з Горлiвки, що українцi там всiх вбивають, що так хоче до Раiсi й тому подiбне, стандартний набiр фраз «абiжених акупациєй укропамi iсконна русссскага донбаса»… Ну ми ж, зрозумiвши, що дiагноз остаточний і лiкуванню не пiддається, дiалог припинили, щоб не викликати у неi приступiв надмiрного слиновидiлення у виглядi пiни на губах.
Але, їдучи далi, я задумався – а чи дiйсно я «в тилу»? Чому цi незадоволенi тим, що їм доводиться жити в ненависнiй їм Українi, тiкають вiд пострiлiв не в «любiмую расссєюшку», десь у Магадан чи Таганрог, а в Одесу, яка вже всiм довела, що вона є i хоче бути частиною великої i могутньої України!? Моря їм захотiлося?!!! Вони пруться в нашi тили, до наших родичiв, друзiв, починають там плакатись, як їм тяжко-важко, починають розповiдати вигадані мiфи про зону АТО, розказують, які ми не правi i як нам треба правильно жити, до того ж лiзуть у «чужий монастир зi своїм уставом», намагаючись формувати в гостях суспiльну думку!..
А ти, Братику, кажеш: «в тилу»… А чи дiйсно у нас сьогоднi є тил?
… I, якщо вiн є – то наскiльки вiн надiйний?
Як на мене, сьогоднi поняття «тил» в Українi вiдсутнє, сьогоднi по всiй країнi йде вiйна, десь зi стрiляниною, а десь у головах людей… I я навiть не знаю, яка з них важливiша й важча… Але точно знаю, що обидвi вiйни ми маємо вигравати, адже нам та нашим дiтям тут далi жити, i зараз ми вирiшуємо, ЯК вони житимуть…
Слава Українi!!!"
Олександр Башта
Го..внокомандувач
Нам потрібен Головнокомандувач, а не говнокомандувач.
Нам потрібно військо, щоб знищити ворога, а не пустопорожні балачки та чергові обіцянки.
Це вже набридло. І напевно набридло не тільки мені.
Набридло всім нам, Українцям.
З дня в день одне і теж, одне і теж вже 5 місяців, одне і теж саме з зомбоящиків - " Наших військових невідомі групи обстріляли 100 (90), (80), (70) разів з градів, мінометів, поранено ..., вбито ..., ворог наступає ... пробує захопити ... обстрілює ... але ми дотримуємось досягнутих домовленостей та забезпечуємо перемир'я не дивлячись ні на що."
І от знову якась дурня про якійсь вже черговий російський "конвой заїхав-виїхав", про нього розказує і звітує та " говорящая" голова в зомбоящику, показують відео та фото ... ,
І от на жаль тільки ніхто з військових не доповідає нам - " Сьогодні, на границі України з Росією, при спробі заїхати на територію України знищено 70 (80) (90) (100) російських автомобілів, танків, бронемашин, які намагались перевозити невідомо що та невідомо для кого. "
І все !
Іншої інформації від рнбо, штабу ато нам, Українцям, не потрібно.
(Востаннє це повідомлення було змінене: 17-01-2015 14:16 alexancat.)
|