В Америці на початку 1920-х настало райське життя. Ціни завмерли, а зарплати повзли вгору. Усе завдяки зростанню експорту американських товарів до Європи, де власне виробництво ще не піднялося після Першої світової.
Американські банки пропонували людям кредити під 3,5–4%. Багато хто швидко придбав нове житло, машину, модно вдягнувся. Із 26 млн автомобілів, що роз'їжджали дорогами США, 90% — були куплені в кредит. Європейці тим часом крок за кроком відновлювали власний випуск товарів. Потреба в заокеанських — зменшилася. 1927-го американська Федеральна резервна система, щоб запобігти гальмуванню економіки, увімкнула друкарський верстат. Але надруковані гроші потрапили не в промисловість, як передбачалося, а на фондовий ринок. Там розпочався справжній бум. Американці брали кредити, купували на них акції. Потім закладали їх у банках, одержували ще більші кредити, на які брали ще більше акцій. На біржі швидко надувалася "мильна бульбашка".
У понеділок 21 жовтня 1929-го пролунав перший сигнал кризи — на Нью-йоркській фондовій біржі впали акції. Адже за біржовими цінами вартість усіх акцій становила $87 млрд, у той час як готівкових грошей в обігу було лише $73 млрд. Та більшість американців і далі вкладали гроші в акції. І через три дні, 24 жовтня, уже за годину після початку торгів, курс акцій почав стрімголов обвалюватися. Біржу охопила паніка. Усі прагнули продати свої пакети.
Група банкірів, аби підтримати ринок, утворила стабілізаційний фонд. Із $240 млн вони вийшли на біржу як покупці. Але цього вистачило на кілька днів. 28 жовтня знецінення акцій набуло катастрофічних темпів. А 29-го відбувся біржовий крах. Той день увійшов в історію як "чорний вівторок". Із нього почалася кількарічна економічна криза, відома як Велика депресія. Відтоді мільйони американців ділитимуть своє життя на "до" 1929-го й "після".
За 11 днів конгрес ухвалив більше законів, ніж за попередні 70 років
Держава, вважали тоді, не має втручатися в економіку, бо ринок може саморегулюватися. Тобто криза викоренить себе сама. Президент Гувер спрогнозував: країна подолає її за 60 днів. Улітку 1930-го Гувер підписав закон про захист ринку, встановивши 40% мита на імпорт, і в такий спосіб хотів підтримати вітчизняного виробника. А сталося навпаки. Інші країни відповіли такими ж кроками, й американський експорт упав до нуля. Підприємства, які ще так-сяк працювали, зупинилися. Гроші почали знецінюватися. Люди масово кинулися до банків і зняли з рахунків близько $6 млрд. Країну накрила хвиля банкрутств: закрилися 135 тис. фірм, втратили роботу 17 млн людей — 14% населення.
Щоб компенсувати втрати держбюджету, Гувер збільшив податок на нерухомість. У відповідь власники почали зносити свої будинки, бо й без того заборгували значні суми за проживання. Понад 2 млн американців опинилися без даху над головою і без їжі.
Смерть від голоду, самогубства зневірених людей стали звичною справою. Виникло небувале явище — покинуті міста.
Приміром, Акрон у штаті Огайо. Його жителів забезпечували роботою кілька гумових заводів. Вони згорнули виробництво. Головний банк міста збанкрутував, закрився аеропорт, звільнено майже всіх поліцейських, припинили прибирати вулиці.
Тим часом добігав президентський термін республіканця 58-річного Гувера. Вибори призначили на осінь 1932-го. Гувер вирішив балотуватися вдруге. Конкурентом йому став губернатор штату Нью-Йорк демократ 50-річний Франклін Делано Рузвельт. Він висунув програму радикальних змін.
— Якщо я буду поганим президентом, я буду останнім президентом, — казав у вузькому колі.
Натомість Гувер закликав не панікувати. На зустрічах із виборцями в нього кидали гнилі овочі.
Перегони виграв Рузвельт. 4 березня 1933 року під час інавгураційної промови він зажадав якнайширших повноважень — як би то в разі війни. Того ж дня конгресмени його ними наділили. За наступні 11 днів конгрес ухвалив більше законів, ніж за попередні 70 років.
Із приходом нового глави держави почалася чергова хвиля банківської паніки. Рузвельт зупинив її блискавично — уже 6 березня закрив усі банки й оголосив "банківські канікули". Під час них перевірено діяльність кожної установи. Право працювати далі одержали лише успішні банки. Решта перейшли під управління держави. 12 березня президент по радіо розповів усій країні програму дій уряду. Його слухали 60 млн американців. Паніка вщухла. Відновили роботу близько третини банків. Водночас прийняли закон про страхування внесків громадян. Це зупинило "втечу вкладників". І це була перша перемога над кризою.
За ніч надрукували два мільярди доларів
Рузвельт уперто реалізовував свій план виходу з кризи, вдаючись і до непопулярних кроків. Приміром, заборонив будь-які оборудки, що стимулювали зростання вартості акцій. Далі запустив друкарський верстат — за ніч наштампували $2 млрд. Оскільки нові долари не мали відповідного золотого забезпечення, президент заборонив вільний обіг золота в країні, а також вивіз його за кордон. Людина, яка володіла золотом на суму понад $100, мусила продати його державі за фіксованою ціною. Порушникам світило 10 років ув'язнення або $10 тис. штрафу. Проведена в такий спосіб девальвація національної валюти сприяла знеціненню боргів і підвищенню конкурентоспроможності американського експорту.
Рузвельт призупинив на два роки антимонопольне законодавство.
— Бувають часи, коли не можна порушувати правил і принципів, — відповів Рузвельт на закиди, що крок неринковий. — Але бувають і часи, коли дотримуватися їх небезпечно.
Президент регулярно виступав по радіо — розповідав, чому ухвалив те чи інше рішення, й обов'язково говорив про вже досягнуті результати. Пояснював усе зрозумілою простому американцеві мовою. Радіовиступи готував сам.
Робітникові гарантували чверть долара на годину
Рузвельт відкрив табори для безробітних 18–25 років, у яких загалом мешкали 250 тис. добровольців. Півроку вони перебували на повному державному утриманні. Одержували житло, харчі, одяг. Працювали на очищенні лісів, брали участь у меліорації, ремонтували дороги. Заробляли $1 на день. За місяць набігало $30, з яких $25 адміністрація табору переказувала родині працівника.
Безробітним середнього й старшого віку пропонували матеріальну допомогу або участь у громадських роботах — переважно в будівництві. Більшість обирала громадські роботи, бо там більше платили.
Американські фермери банкрутували через падіння цін на сільгосппродукти. Рузвельт вирішив підвищити ціни шляхом зменшення виробництва. Запровадили премії господарствам, які скоротять посівні площі. Ця тактика добила дрібних господарів, бо їм нічого було скорочувати. Проте великі — непогано заробили. Згодом, коли продукція подорожчала, навчилися збирати на менших площах більші врожаї.
Вийшов закон про відновлення промисловості. Він вимагав від власників підприємств розробляти кодекси "чесної конкуренції", які визначали б умови праці, обсяг виробництва, мінімальні ціни. Робочий тиждень обмежили до 44 год. Кожному працівникові гарантували мінімальну оплату — $0,25/год. Невдовзі кодексами охопили 95% працюючих.
Станіслав ЦАЛИК
http://gazeta.ua/articles/history/_pid-c...dio/464208
![[-]](https://www.skoda-club.org.ua/forum/images/collapse.gif "[-]")
Sergey_ded.
