Волюнтаристические метания Саакашвили

[Шкодчук]

(06-11-2017 16:32)Шкодчук :  

(06-11-2017 16:28)m.dreval :  ...Да. Правда задолго до того, как стал представителем европейской общественности.

Ну если бы Вы еще и производство какое-нибудь наладили и создали рабочие места, как он в Глухове, то цены бы Вам не было...

...– Уперше до Глухова я приїхав у 2002 році та побачив Батьківщину своїх предків, де вони жили до революції. Приїхав сюди вдруге, втретє. Згодом орендував тут житло, ще пізніше придбав будинок і от зараз став тут міським головою. Це було дуже цікаво та по-новому. Коли ми відкрили саркофаг мого прапрадіда в 2003 році, і я його побачив, моє життя докорінно змінилося. Але всі ці зміни призвели тільки до кращого, до позитиву. Тут набагато цікавіше та краще, ніж на пенсії у Парижі.

– А як доля пов’язала вас із Інститутом луб’яних культур?

– У ньому працювало дуже багато талановитих наукових співробітників, але багато з них пішли, тому що вони не отримали достатнього фінансового забезпечення. Вони просили мене налагодив зв’язки з французами та західними партнерами. І я із задоволенням почав займатися цим. Зустрів французів, які вирощували коноплі та льон, і вже у 2003 році ми підписали з ними угоду, яка діє й досі. Вони були готові інвестувати гроші, платити роялті, але їм потрібні були гарантії “чистої” роботи. Я погодився бути посередником між французькою стороною та директором Глухівського інституту, а згодом ми почали працювати.

Я побачив, що є великий попит на коноплі та льон, є перспектива. Але, на жаль, в Україні занепадали льонокомбінати, а все обладнання було в стані металобрухту. Я орендував землю навколо Глухова, щоб вирощувати тут льон, а згодом і коноплі. Адже є попит, а мої французькі друзі казали, що це матиме успіх у майбутньому. Тому чому б не займатись цим в Україні? І вже у 2007 році я засіяв перші 100 гектарів льону. Все розвивалось абсолютно нормально. Тут був старий завод, побудований у 1926 році, який не працював близько 20-ти років. Він був у жахливому стані. Ми придбали його за ціною металобрухту, переобладнали та почали роботу й досить успішно. І це невелике підприємство тепер переробляє льон і коноплі, на ньому працюють 153 співробітників, які отримують стабільний, нормальний заробіток. Ми все експортуємо до Китаю, Бельгії та Франції. Я вважаю, що це перспективна культура. Ми знаємо, які технології необхідно використовувати та як працює цей ринок, тому й розвиваємо цю галузь.
...
https://uain.press/interview/mishel-tere...a-biznesu/


...Я ніколи не думав, що буду балотуватися на пост мера міста, і тим більше не припускав, що буду балотуватися тут, в Україні. Як ви знаєте, я француз, тільки кілька років живу в Глухові. Але це батьківщина моїх предків. Я дивився на ситуацію в місті і робив розумні інвестиції. Допомагав інституту луб'яних культур, який раніше був резиденцією моєї сім'ї в Глухові, де мої предки народилися і жили. Мені хотілося допомагати. Ми почали працювати, все було нормально, і ми отримали хороший результат – через п'ять років 153 людини працює в нашій фірмі в Глухові, займається льонарством і коноплярством. Я бачив, що це неважко і можливо. Реально інвестувати і давати роботу людям, і все працює і розвивається.

Тільки в мене було питання: чому більше ніхто не робить, чому я один? Я подивився на ситуацію і побачив, що для влади, яка контролювала майже 18 років всю область, було краще, щоб люди були бідні й безробітні, бо тоді можна все скуповувати подешевше, використовуючи адмінресурс. У результаті – 18 років корупції, в результаті якої все померло.

Раніше в Глухові було чотири підприємства, і на кожному працювало трохи менше 1,5 тис. осіб, у тому числі «Сатурн» і «Електропанель». Всі вони зараз законсервовані. Через корупційні схеми злочинна влада забрала м'ясокомбінат, молочний завод, суконну фабрику, харчовий комбінат, де раніше робили сидр і соки. Шість місяців тому закрився хлібозавод. У Глухові дуже люблять глухівський хліб, це найкращий хліб у світі, але сьогодні у нас його немає. Я бачив, що все гине. Потім був Майдан. Наші люди, глухівчани, дуже патріотичні, вони вибрали жити по-новому. Але що це означає?

Зараз дуже важко, йде війна. Ми знаходимося в 12 кілометрах від кордону. Це торкнулося кожну сім'ю, є мобілізовані, є з пораненнями, є загиблі, на жаль. Зараз економічна криза, девальвація гривні, інфляція цін. І останні робочі місця, які були в місті, були пов'язані з Росією. Люди їхали працювати до Росії, маленькі підприємства, які ще залишалися, працювали теж для Росії, а зараз все закрили. Після Майдану все важче. Люди патріотично налаштовані, але, на жаль, корупція залишилася старою, може бути, ще більше, ніж раніше, і влада теж не змінилася.

Наш народний депутат Андрій Деркач вже 18 років контролює все в області і впливає на все, що може. Він був за Кучму, за Ющенка, за Януковича, зараз говорить, що він за Порошенко. Але він за себе і всіх своїх людей. Глава району, який потрапив під люстрацію, бо відправляв «тітушек» на антимайдан, зараз знову глава району. Єдиною можливістю змінити щось були вибори. Глухівчани запропонували мені йти на вибори.

Але я – француз і думав, що це неможливо. Я попросив Президента дати мені українське громадянство, і було дуже приємно, що Петро Олексійович мені не відмовив, виходячи з «державних інтересів». Це було дуже красиво. Я зараз українець, і у мене і моєї сім'ї є девіз «Прагнення до суспільної користі». Мій прапрапрадід Артемій Терещенко, перший бургомістр міста з 1841 до 1845 року, а його син, мій прапрадід Микола Артемович Терещенко, був першим мером міста з 1850 до 1872 року. Це історія моєї сім'ї.

Люди запропонували мені йти на вибори, і я не міг відмовитися. Я сказав, що буду балотуватися, і відразу прокурор відкрив проти мене п'ять кримінальних справ. Тут же почався тиск на моїх людей. Фінансовий менеджер, яка працювала зі мною, теж отримала кримінальну справу. Всі політично мотивовані. Я побачив, як може бути брудно в Україні. Це біда, думаю, як при Кучмі і Януковичу. Андрій Деркач – старий регіонал, він використовував всю брудну техніку, відправив проти мене тонни чорного піару.

А потім, коли я починав кампанію, мені не давали жодного приміщення, де міг би збирати своїх людей, але ж ці приміщення будували мої предки. Не було жодного білборда, був тиск з усіх боків. Але вам потрібно розуміти, що п'ять років тому в Глухові на попередніх виборах був тільки один кандидат, оскільки тиснули на всіх, ніхто не міг балотуватися, ніхто не виступав проти кандидата Деркача. Але я вільна людина, тиск проти мене не працював.
....
http://urbanua.org/dosvid/ukrayinski-pryklady/195